Раби божі
Нами правлять дуки-слуги,
Ми їх вибрали самі,
Відлучають нас від плуга,
Залучають до суми.
Був, як ми - зробивсь еліта,
По-елітному краде,
А незграбно влада шита,
Торохтить, пустим гуде.
Назначає нам героя,
Щоб водив у кріпаки,
Колупатись в купі гною,
Як було в усі віки.
Нас верхівка розділяє:
Хто спритніший з холуїв -
Під столом кістки вділяє,
Щоби з вдячністю доїв.
Повели сліпців до Бога,
Розбудовують церкви,
Закривають всі дороги
За наказом із Москви.
Ми бовванам б`єм поклони,
Сповідаємось попам,
А їх праведні канони
Зичать рай не тут, а там.
Мовчимо, ждемо. Як вмремо,
До нас зрине благодать
І хоча ми там згниємо -
Заживемо, наче знать.
То нічого, що горбаті,
Що мозолі на руках,
Всіх поселять у палати,
На квітучих небесах.
Влада на землі панує,
Бачить Бог, але мовчить,
Він своїх рабів не чує,
В почивальні мирно спить.
Сумно, боже милостивий,
Що не всі Тобі сини.
Чом до нас несправедливий
І караєш без вини?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512379
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.07.2014
автор: Микола Паламарчук