Твій дзвінок не розбудить посеред ночі
І обіймів твоїх не потребую
Та перше, що забуду - це очі
І більш ніколи не потурбую.
Я втечу від тебе, як вихр
Як вітер від сонця тікає
Знайду куточок тихесенький-тихий
Де імені мого ніхто і не взнає.
Я бігтиму дальше на швидкості вітру
Гасячи так у серці торнадо
По дорозі тамуючи віру
У те, що було - і того, що не стало.
Моє серце холодне і дике
Опинилось нарешті у пустині кришталю
Була душа моя приборкана й тиха
А що сталось тепер? Я не знаю.
Я не знаю і того
: Куди шлях мій веде
Що за поворотом зараз чекає?
Хто мене до себе візьме?
І обігріє серце із жалю
А може не з жалю? Може, справді, любов?
Колись відгукнеться у серці твоєму
Пробіжить швидко по венах кров
Свої сльози залишу для реквієму.
Може колись і я знайду щастя
Чи поряд з тобою, а може сама
Викину нарешті ключі я від болю
Один крок вперед і мене вже нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511984
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 17.07.2014
автор: veselka