Глава 4
Це все неправда. Я не вірю. Знову…знову…ця пустота в серці. Як? Як він одним поглядом руйнує мій бар’єр, моя запобіжну стіну, яку я вибудовувала місяцями. Через нього, саме через цього нещасного і надто красивого покидька, я провела десятки безсонних ночей, виплакала стільки сліз, що навіть довжина Маріанської западини у Тихому океані не зрівняється з ними. Чи настане колись спокій у моїй душі? Це надто складне питання для мене, особливо зараз, коли він настільки близько, коли я чула його дихання біля свого вуха, і заснула під тепло його тіла. Я…я не можу собі пробачити, що знову так легко попалася на його інтрижку. Це все для мене просто як страшний сон, з якого так хочеться проснутися, але всі мої спроби марні. Якби не той вечір зимою, моє серце й досі було б вільним, а так воно в його пекельних обіймах.
- Що ти тут робиш?
Знайомий голос вирвав мене із моїх ненаситних думок.
- Що тобі тут треба? Все що ти міг ти вже зробив,- мій голос звучав так хрипло і сумно, що, напевно, мені б позаздрили всі актори світу.
- Наталь.( оххх як він вимов моє ім’я. Здавалось немає нічого солодшого за цей голос. Я б віддала все на світі, щоб лише слухати цей голос вічно). Що все-таки сталося?
- А можна подумати ти не пам’ятаєш?
- Клянусь, що не пам’ятаю. – Він змінився в обличчі. Ніколи раніше я не бачила його таким спантеличеним. Волосся на голові лежало в повному безпорядку, але мені це якраз страшенно подобалося. Верхнього ґудзика сорочки взагалі не було, а решту якось безладно бовталися на ниточці, яка ось-ось відірветься.
- Тарас між нами нічого не було,- випалила я ці слова на одному диханні.
- А якщо правду?
- Взагаліто це і є правда.
- Щось мені не охоче віриться.
- Я розумію, що для тебе це дуже ново і незвично проснутися в одному ліжку з дівчиною, яка спить на твоїх грудях та ще й напівгола. Але це так. Тобі було погано, і ти попросив мене про допомогу. Я ж, звичайно, як наївна дурепа повірила тобі. Я мала зразу зрозуміти, що це все обман, твій черговий підлий жарт.
- Це не жарт і не обман. Я,справді, нічогісінько не пам’ятаю.
Він підійшов зовсім близько до мене і взяв мою руку. Це було як ток, як розряд блискавиці. Хоч би цей момент тривав вічно. Але ні, ні..це все обман. Це все помилка, це солодкий сон, якого, насправді, немає
- Тарас відпусти мене. Я тебе дуже прошу не приближайся до мене. Так буде краще для нас обох.
- Але чому? Ти мене боїшся?
- Я була б дуже щаслива, якби, справді, могла тебе боятися, але, на жаль, я не можу.
Тарас, ти ніколи не зрозумієш що я переживала весь цей час. Ти надто черствий до цих всіх почуттів. І я всім серцем і душею жалію про той зимовий вечір.
- Наталь…Я не знав, що для тебе це було настільки серйозно.
- А я от знала, що для тебе це було зовсім не серйозно.
- Зрозумій, що я не так тонко це все переживаю, як ти.
- Зрозуміти? Та я давно вже звикла і все для себе вирішила. Ти більше ніколи не увійдеш в моє життя. Це все… Все і назавжди. Я як поганий учень, який постійно не слухається вчителя. Але тепер я для себе зрозуміла всі уроки. Більше не буде помилок і непередбачуваних казусів у моєму житті.
- Невже ти б не дала мені останнього шансу?
- Знаєш, Тарас, потім через ті шанси я сама найбільше і постраждаю. Просто я знаю який ти є, і з мого боку це виглядатиме надто легковажно.
- Чому ти так впевнена, що зі мною ти страждатимеш? Ти знаєш мою лише одну сторону, а про ту іншу ти навіть не підозрюєш.
- Нехай а інша сторона залишиться для мене назавжди замкненою. Я б сказала зараз «Прощавай», але просто не хочу, щоб це було схоже на дешеву мильну оперу. Тому просто «Бувай».
Різко вирвала свою руку із його долонь та зі щемом у серці залишила його стояти, і дозволила проводити себе останнім поглядом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511865
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2014
автор: veselka