Вечір настільки вологий,
Що я злизую з тебе ріки.
Літню спеку,
Польову втому – ти особисте
Моє джерело
Усіх земних
Відчуттів,
І коли вони змішуються
Усі у густий
Брунатного кольору
Дикий мед
Я годую ним своїх кишенькових
Бджіл.
Кровообіг дотиків закінчується
Щоранку, і починається
Щоранку –
Перманентні межі інфініті
Жінки з фарбованим
Волоссям
І прозорою душею.
Добре, що нам є про що
Поговорити
Після безсонних ночей.
Усе, що повнилось тишею
Тепер замовкає,
І звучить голосніше –
Щастя не знає октав,
У нього своя мелодія,
І тільки композиторів –
Двоє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511763
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин