над го́ловами,
над лоба́ми спітні́лими,
над обличчями –
чорними-жовтими-білими,
у заду́шливому
ваго́нному штилі –
пливуть,
наза́вжди наповнені вітром
полотнища жовтувато-білі:
новенькі-нові,
пахнуть –
липові чи сосно-ві...
розтинає
упевнено порожнечу –
приховану ворожнечу –
ніс, майстерно обточений,
над байду́жими
головами чужи́ми –
погойдується корма́:
ані футів під кілем,
ні пасатів нема –
та
пливе ваго́ном кара́кка задумливо-мрійно –
каравельно... і санта-марійно...
гордо пливе і величаво –
чужу наслідує
волю, мрію і славу
...по дереву стальні різці
і вправних пальців
реміснича сила
соснові ці,
чи липові – зродила
надменні і виба́гливі вітрила...
«...купіть собі, пані, мрію –
каравелу «Санта Марію»...»
лукава...
наслідувана сла-ва...
з надутими
вітрилами із дерева
погойдується мрійно –
і караве́льно... і санта-марійно...
і ти:
ніяк не можеш зрозуміти,
що –
на парусах іти,
пливти,
летіти! –
це
насамперед – радіти,
любити –
жити!
а не наслі́дувати...
заздрити
і ненавиді-ти
15.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2014
автор: Валя Савелюк