Я українець за корінням...
І України рідний син!
Але нітрохи не спокійно
Живеться нині в світі з цим.
Нудьгою серце оповите
За розлад рідної землі:
Ми історично часто биті
За крихітні гріхи свої.
Через мізерні, зовні, чвари
Постійно сваримося ми –
По крові з рідними братами,
На радість щиру сил пітьми.
Дрижать „глагол” і „дієслово”
За право істину віщать:
Загнали кровні наші мови
На поле битви, ніби рать.
Не видно натяків на зміни,
Роки марніючи пливуть:
Там де руїни – зводять стіни,
Щоб знов ламав їх хто-небудь.
Я українець за корінням...
І щирим серцем слов’янин;
Добра слов’янського насіння
Напевно сію не один.
Не розділяти, а єднати -
І „дієслово,” і „глагол” -
Повинні всіх, учила мати...
І я люблю слов’янський хор!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=51134
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.12.2007
автор: Петро Корнійчук