Вже рівно місяць ,як небо Вас забрало,
Сховало за хмаринками і не віддало,
Останній рейс,який не закінчився,
Політ останній,що так і не здійснився.
Сьогодні небо сльози ллє без перестанку,
А ми 14 червня Вас чекали на світанку
Та сонце вже взійшло,а Вас усе не має
Не знали ми,що тіло і душа Ваша згорає.
Злочинний приказ...Ніч...Вибух і зрада,
А в серці молитва остання лунала,
В очах потемніло,так боляче стало,
А серце битись повільніше стало.
Перед очима у Вас вже життя пробігло,
А навкруги усе горить,лише дуже притихла,
Згадала ніжні руки матері старої
І ніжний поцілунок жінки молодої.
Пробігло перед очима малесеньке дитятко,
Любиме,рідненьке своє зайченятко
І тихо молитва в думках прочиталась-
Це душа відлітала і з тілом прощалась.
Усе...Все закінчилось...Долі хвилини...
За Україну Ви кров свою в небі пролили,
Серця віддали,сповненні останніх надій,
Любові й не здійснених крилатих мрій.
Горіло навкруги усе,усе палало
Й новину цю страшну лиш небо знало,
А ми,як завжди сумлінно Вас чекали
Й надію на повернення любляче плекали.
Кінець...І мить лише одна:
Заплакані батьки,сестра,вдова
І діти й родичі,брати,і друзі
Оплакують й стоять у вічній тузі.
Та що казати,місяць промайнув,
Та горе це ще жоден не збагнув,
А як нам в це повірити скажіть?
Ви хоч тіла до 40 днів нам віддадіть!
Щоб ми своїх Соколиків у землю поховали,
А може щось від нас Ви зрадливо приховали?
Та що робити,та і кому тепер докажеш?
Що хлопців не повернеш,одне лиш знаєш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511311
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 14.07.2014
автор: Мишонок