Які зимові довгі ночі?
Як пряжа у заплутанім клубку.
І безпроглядно темні очі,
Що дивляться кудись в пітьму.
Повертаючись із боку на бік,
Старенька намагалась знов згадать
Той сон в уяві, як примара,
Що помережив візерунками в шибках.
Лише на ранок їй вдалось заснути.
Неначе впасти в прірву ту нічну,
Щоб знов почути, як сінешні двері
Риплять - і входить син її в снігу.
Сніжинки ще іскряться на морозі,
І очі посміхаються ясні,
А мати простягає руки,
Щоб сина обійняти в темноті.
Чекати буде до останньої хвилини,
Бо це насправді сенс її життя.
І знов той сон, і знов примара
Мереживом лягає на шибках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511149
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2014
автор: Зоя Журавка