Туга – насправді твоя особиста анафема,
Гіркий анестетик алкогольної коми/трансферу,
І коли ти прокинешся зреанімований/заспаний,
З усіма цими венами-трафаретами,
з усіма ранами і стилетами,
і легенями, що нагадують барокамеру,
хто видихатиме в тебе кисню блекоту-осот,
в татуажу серця хну і вугілля/щербет –
у кутикулах час, наче сипучий пісок,
ставить в плей-лист свій первозданний трек.
Залишаються тіні, сеппуку-Юкіо-тернь,
У тобі чигаючи з Прип’яті до Десни,
І коли у тобі починає роститись смерть,
Ти у ній також починаєш рости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511079
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин