Сеппуку-Юкіо-тернь

Туга  –  насправді  твоя  особиста  анафема,
Гіркий  анестетик  алкогольної  коми/трансферу,
І  коли  ти  прокинешся  зреанімований/заспаний,
З  усіма  цими  венами-трафаретами,
з  усіма  ранами  і  стилетами,
і  легенями,  що  нагадують  барокамеру,
хто  видихатиме  в  тебе  кисню  блекоту-осот,
в  татуажу  серця  хну  і  вугілля/щербет  –
у  кутикулах  час,  наче  сипучий  пісок,
ставить  в  плей-лист  свій  первозданний  трек.
Залишаються  тіні,  сеппуку-Юкіо-тернь,
У  тобі  чигаючи  з  Прип’яті  до  Десни,
І  коли  у  тобі  починає  роститись  смерть,
Ти  у  ній  також  починаєш  рости.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511079
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин