Застогнала дзвінка мандоліна
Припрохала й гітару сумну.
Мати свого єдиного сина
Проважала в Афган на війну.
Проважала, а сльози стікали.
І не сила цю тугу сховать.
У весільний рушник пов”язала,
Щоб весілля колись відгулять.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах.
В ньому часточка серденька мами,
І уся до краплини душа.
- Цей рушник на життя і на успіх,
Він тебе захистить у біді.
Проведе крізь гущавину й пустку,
Бистрі ріки і гори стрімкі.
Відігріє у лютую стужу
Захистить у плаксиву сльоту,
Ненаситну примару подужа,
Обламає їй крила в льоту .
-Прощавай, моя рідна матусю,
Й все, що вірно і ніжно кохав. –
До землі низько-низько нагнувся,
Взяв камінчик, в рушник зав”язав.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах.
В ньому часточка серденька мами,
І уся до краплини душа.
І здійснилось матусі напуття.
Той рушник весь похід зогрівав.
Карти чорній марі перепутав,
У біді стільки раз виручав!
Той камінчик в святім рушникові
Біля серця, мов хрестик, носив.
Якось в час ненаситного бою
Від осколку його захистив.
А коли їхня рота з боями –
У засаду - ні вбік, ані вверх,
Той рушник пов”язали з пасками
І в провалля...Скривилася смерть.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах,
В ньому часточка серденька мами,
І уся до краплини душа.
Полягло його друзів чимало,
А його обминула мара.
Тільки ж мати не все розказала.
Чатувала на хлопця біда.
Підібралась підступная міна,
Рознесла ненадійний бліндаж.
Ліву ногу зовсім – під коліно.
І рушник на спасенний бандаж.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах.
В ньому часточка серденька мами
І уся до краплини душа.
Була зустріч солодка і з сіллю.
В дім надія і спокій прийшли.
Дочекалась матуся й весілля,
Тільки вальс молоді не вели.
1991
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510923
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.07.2014
автор: Юрій Прозрівший