Мандрує собі хлопака,
Гітара через плече,
Втомився мабуть неборака,
А сонце так пече...
А кисню чомусь мало,
В задусі йде життя,
Тільки щоб не стало,
Молоде серцебиття...
Щоб билися ще рими,
Просвітом у стіну,
Людей піднімали, будили,
З літургійного сну...
Невідомий наразі маршрут,
Хоча це не важливо,
Його зорі зовуть,
Не лякає кропива...
Його музи кохають,
Зверху посилають вказівки,
Звідусіль горизонти палають,
Ні кола, ні домівки...
Йому красуні посміхались,
Спокуси заступали вид,
Пісочні замки розсипались,
Та був чудовим краєвид...
Куди ж йому далі йти ?
Ніхто достеменно не знає,
Здається прозорі мости,
Він усім прокладає...
Існує лиш простір,
І воля - чисте поле,
Під небом постіль,
Навіть не коле...
Про вище завдання,
Не скаже цей мовчун,
Але чути десь до рання,
Мелодію віщих струн...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510351
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.07.2014
автор: Мандрівник