Давай доживемо з тобою до серпня,
А там вже згодом зима, ожеледиці,
Дубові дошки осінньої шибениці
Будуть вішати кожного
Марно закоханого.
Купи молока по дорозі із пошти,
На випадок якщо тобі завтра
Захочеться назавжди.
Будь куди – говорять йдучи на північ.
Відлітають птахи.
Короткі гудки – електронна вічність
Радіоприймачів.
Терпіння наїлося тишею так,
Що вкрилося пролежнями
У місцях найбільшої пустоти.
І все розтікається циферблатами,
Як пурпурна фарба по твоєму
Волоссю.
Як же тобі не личить цей колір,
Майже, як твій чоловік.
Але кожен із нас повія
По-своєму.
Тримати руки осторонь
Власних думок – найкраще
Протизаплідне.
Особливо коли тобі двадцять,
І кохання поняття насамперед
Незрозуміле.
Ти думаєш, що ти можеш
Усе.
Вона знає, що ти ще не вмієш
Нічого.
На цьому і будується ваша любов:
Ти відносишся до неї палко,
Вона до тебе – із розумінням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510148
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин