Коли цвіли сади,
Горів вогнем стожар
Ввірвався в серце ти
І запалав пожар.
Нежданна та любов
Прийшла, неначе спів.
Ти кружним шляхом йшов
До моїх берегів.
Знайомі з давніх літ,
З дитячого садку.
В душі був спокій-лід.
Ні краплі кип”ятку.
Дороги розійшлись
По випускнім балу.
У кожного плелись
Романи в ту пору.
Не сплелось до кінця –
Підрізане крило,
Розбитії серця
І гордеє чоло.
У самотині я.
Зійшло усе, як сон.
І ось твоя сестра
Позвала на перон.
Подруженько моя,
Не знали ми тоді
Яка стрімка зоря
Судилася мені.
Його забула геть.
Промчало стільки літ!
Побачила і вщент
Розпавсь гордині пліт.
Він вийшов на перон,
Як бог крізь синю даль.
Заляв мене вогонь,
Незвідана печаль.
І в ньому запалав
Той неземний вогонь.
Сплели в один загал
Тепло своїх долонь.
Такої висоти
Не відали іще,
Дзвінкої чистоти,
Що аж в душі пече.
Це світле почуття
Плекатиму повік.
Воно на все життя,
Коханий чоловік.
1991
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2014
автор: Юрій Прозрівший