Кремнієві осердя

Кремнієві  осердя  в  ділянці  шийних  хребців
Перетираються  мілким  зерном  наче  жорна,
І  рвана  вата
Вириваючись  із  нічних  потягів  і  крику  птахів,
Буде  їдкою  вологістю  між  легенями  спочивати.

Кожен  сумує  за  тим,  чого  не  може  собі  повернути,
Носячи  у  собі  віру,  малинову  наче  пам’ять  спілу,
Рани  бродячих  собаки  зализують  вуличні  суки,
Доки  усяка  тривога  переливається  сипуче  й  осіло.

Майже  весна  розстібає  твої  сорочки,
Врешті,  навіть  колишні  –  
Це  також  твої  жінки,
Врешті,  навіть  смерть  відбувається
Лише  раз,
Врешті,  надійся  на  все,
Але  найменше  –  на  час.

Бо  кожен  хто  втратив  когось,  завжди  втрачає  ще:
І  туга  неначе  жито  сіється  між  полів,
І  доки  життя  наче  річка  поволі  в  тобі  тече,
У  ній  завжди  хтось  швартуватиме  кораблі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509723
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин