Лежить козак

Лежить  козак

Лежить  козак  на  тапчані,
Струмить  кров  гаряча  з  рани…
Уста  шепчуть:  „Прости,  мамо,
Що  іду  від  тебе  рано…

Простіть  мене  сестро  й  брате,
Що  я  змусив  вас  страждати…
Пробач  люба  і  кохана,
Не  чекай  мене  з  Майдану…

Не  горюй,  моя  миленька,
Ще  полюбиш  козаченька..,
Як  мене  колись  кохала…“  –
Сльози-роси  заблищали…

Впали  перлами  додолу,
Щоб  розквітнуть  в  чистім  полі…
Сонце..,  небо  волошкове…
Закрив  віки…  на  півслові…

Мов  лебідонька  на  крилах,
До  милого  прилетіла…
Обняла,  поцілувала…
Світ  погаснув  -  серце  стало…

Усім  миром  поховали,
Побратими  заспівали…
Згасли  зореньки  над  ними,
Над  такими  молодими...

06  лютого  2014  року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509159
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.07.2014
автор: Микола Паламарчук