ДОЛЮ ГЛАДДЮ ВИШИВАЄ МАТИ
На край землі полем до зорі святої,
Підійти, насмілитись хоча би раз.
Спіймати сяєво власною рукою,
Щоб не криючись сіяти повсякчас.
У путь таку в сорочці вишитій іду,
По стежці ближній, що за перелазом.
Стрічаю квіти, що в чарівному саду,
Цілую кожну за своїм наказом.
Зникає сум, тиша у траві застряла,
Радіють перла росами умиті.
На вишиваночці вишите засяло,
Іду на край землі зорю будити.
Нарешті під зорею вічності струмки,
Піднявши хвиль вростають у стежину.
Тепер зоря моя на відстані руки,
До мене горнеться немов дитина.
Теплом своїм сон веде у бродах літа,
Як хочеться вернутися до хати.
Де в полі колос наливається у житі,
Де долю гладдю вишиває мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508693
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2014
автор: davud