мені судилось стріти її очі
навпроти, він тримав її за руку
умів заговорити, ненароком
спитав,чи я з портретом йду до друку
малюю, малювати перестану
коли затягне хвиля океану
а Вам бажаю щастя і добра
забудьте вже,вже інша я,не та
не Ваша я погибель он де Ваша
а я живу, той образ в душі ношу
тримайтесь краще поручнів і жінки
есенціале не забудьте для печінки
ми вже чужі чужими поставали
що мали і не мали повтрачали
я вбережу лишень долоні сина
у тому відчуваю я провину
ви дали слово зрушити могилу
той камінь,що так гріє мої пальці
вам не вдалося, дуйте вже щосили
до тої, що тримає руки в тальці
а я суха як ніжка від троянди
і чорний маю смак колір волосся
пелюстки мої завжди десь у мандри
до мавок оживити світ колосся
тепер Вам лише вірші мої треба?))
сміюсь над Вами) дожилась,потреба
я пам'ятаю як горів той перший
у ньому ще й кохання не було))
то йдіть вже йдіть,ніколи не вертайте
цілуйте руки пальці тої звуки
мої тримають ноги) не лякайте
чому вона мовчить? не знає трюки?
не зрозуміти нам Ваше життя
дозвольте, я вже вийду,тра ля ля)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508688
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2014
автор: Ольга Ратинська