Кожен врешті, кого ти тримав у серці,
Залишається в ньому назавжди,
Вростає у стінку,
Скорочується з передсердями,
Тромбує дугу аорти,
Виливаючись разом
З пам’яттю по крові,
Коли тобі зовсім кепсько.
Ну що я можу тобі сказати,
Чого я можу тебе навчити?
Я сам ношу у собі ціле місто
Із усіма його засохлими жителями
Наче старий гербарій,
Приклеєний згустками спогадів
Уздовж усіх країв
Сторінок,
Звільняючи лиш колонтитули
І місце для ремарок.
Це місто прокидається зі мною
Щодня,
І не засинає зі мною вночі,
Асинхрон у наших годинниках,
Що далі то глибше зв’язує нас
Разом, і що я можу йому
Протиставити, окрім
Примирення і прощення.
Мені лише 24 роки.
Мені хочеться нового серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508231
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин