Доки пагони стиглої плоті
Мовчки плетуть втіху
Довкола,
Доки жінки відчувають
Перепади температури
І річкову течію,
Доки туман, який стелиться,
Осідає не вище щиколоток,
Доки синусоїди внутрішніх
Вибухів залишаються
Пунктирами й точками,
Доки любов осідає у глотці
Льодом і джином,
І тане на твоїх піднебінних
Мигдаликах,
Доти триватиме січнева
Порожнеча,
І соціальна сегрегація,
Площинний кубізм
Як елемент синерезису
Твого серця,
Перельоти маленьких
Птахів із одного човна
На інший.
Повертаються лише ті,
Кого очікуєш,
Бо минуле – це постійна
Трасологія карданових
Осердь на ґрунтовому
Манжеті твого
Теперішнього життя,
На простріляних жилетах
Твоїх спогадів,
На внутрішній стороні швів
Твоїх пульсуючих ран.
Життя вимірюється
Глибиною вдиху.
Смерть – кількістю
Потопельників.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507332
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин