час відсіює зайвих людей ніби пісчинки залишаючи чисте золото
я вкладаю тебе ніби святкове плаття на дно валізи аби зрідка пригадувати
ржавіє лезо загнане глибоко попід горло
із надписом твого імені..
і немає вже ані сил ані бажання все починати наново
лети собі соколе геть із клітини серця
бог сотворив тебе і мене недосконалою парою
і головна наша вада - поезія..
та хто його звинуватить у науковій похибці
бути богом - професія надто складна і відповідальна
я залишаюсь для тебе далеким вологим голосом
що єдиний з-поміж усіх втамовує спрагу..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506385
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.06.2014
автор: Майя Грозова