Содат німів, зажурений й розбитий,
Він помочі шукав серед пітьми.
Вже не хотілося ні плакати, ні жити,
Солоними вмиваючись слізьми.
Біль не втухав, а поруч автомати,
Та кулі ні одної не знайшов.
Поранені, вмираючі солдати
Лежать, а бій все йшов.
Кому іти в атаку, любі браття?!
Як ворога спинити голіруч?
Це не життя – нечистого прокляття.
Убий мене, товаришу, не муч!
І линув постріл. Не своїми вбито.
Навік уже покінчено з життям.
Умилося в крові високе жито,
За своїм земля заплакала дитям.
P.S. В серці закарбована ця дата: 1941-1945рр.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505807
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.06.2014
автор: Марина Цуркан