Гей, то не громи гудуть протяжно
На щедру осінь, на врожай.
То січовії стрільці звитяжні
Ідуть з походу в рідний край.
За щастя й волю в боях невпинних
Їх шлях проліг крізь вражину.
Скропили кров”ю пів України
І ось ідуть в Галичину.
Відвага й гордість на лицях грізних
І біль в потомлених очах.
О. скільки тихих могил безвісних
Покрили їх тернистий шлях!
Ідуть колони, гудуть гармати,
А на коні везуть стрільця.
Застогне батько, заплаче мати,
Заквилить чайкою сестра.
Впаде кохана, як та билина,
На землю згорьону святу.
Колись заплаче й вся Україна
Могилу висипе круту.
1998
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505317
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.06.2014
автор: Юрій Прозрівший