Та жінка пахла землею і гнівом,
Полиновим соком,
Житнім колоссям,
І я чекаючи першого
Снігу
Перебирав її тепле
Волосся.
Вона видихала у мене
Тривогу,
Терпке суцвіття,
Ягоди глоду,
І кров у білому
Щемкому тілі
Переливалась
Спокійно
Осіло.
Тиша, яка проростала
З грудей,
І відчай, який виростав
В животі,
Все, що залишилося
Дня неї –
Спогади по мені.
Кожен носить
Власну утіху,
Власну тривогу,
І власну пам’ять,
Хтось вигниває
Як листя горіху,
Хтось залишається,
Наче камінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505013
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин