Та жінка пахла землею і гнівом

Та  жінка  пахла  землею  і  гнівом,
Полиновим  соком,
Житнім  колоссям,
І  я  чекаючи  першого
Снігу
Перебирав  її  тепле
Волосся.

Вона  видихала  у  мене
Тривогу,
Терпке  суцвіття,
Ягоди  глоду,
І  кров  у  білому
Щемкому  тілі
Переливалась
Спокійно  
Осіло.

Тиша,  яка  проростала
З  грудей,
І  відчай,  який  виростав
В  животі,
Все,  що  залишилося
Дня  неї  –  
Спогади  по  мені.

Кожен  носить
Власну  утіху,
Власну  тривогу,
І  власну  пам’ять,
Хтось  вигниває
Як  листя  горіху,
Хтось  залишається,
Наче  камінь.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505013
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин