Заплети мене в коси трави
золотим сухоцвітом
і на згадку п’янкий оберемок
собі зберігай,
коли взимку раптово душа
засумує за літом,
завари собі з медом
на травах настояний чай.
І впивайся теплом і ковтками
смакуй ностальгію,
ще й приправивши ніжністю,
ніби вершками, напій…
Хай за вікнами вовна
густа на деревах біліє,
ти у спогадах ніжних себе,
мов дитину, лелій.
І пригадуй жита ─ золотисті
й тугі, наче дреди*,
кучерявих волошок і льону
легку голубінь,
і, намочені пасмами річки,
протоптані кеди,
що ловили у полі мою
наполохану тінь!
Буде в шибку мести
й лютувати лиха завірюха,
буде вітер гасити
лимонні старі ліхтарі,
притули оберемок пахучий
до теплого вуха,
наслухай шепіт літа крізь
кашель зими в димарі.
*Дреди - особливо заплетені і скручені в ковтуни пасма волосся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504978
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2014
автор: Наталя Данилюк