Дитина народилась – це весна її життя.
Вона росте і тягнеться до сонця
Тут відчуває мамину турботу й перші почуття
І наповняється любовю її серце.
А коли стане під вінець,
То літо розпочне господарювати.
Дитинству вже прийде кінець –
Самі чекатимуть дитя до хати.
Родинне вогнище, як сонечко зігріє
І сили дасть й освітить у майбутнє шлях,
З думок прекрасних урожай дозріє,
Що сіяли на життєвих ми полях.
А там вже й осінь на порозі,
Як гість, що без запрошення,
Біжить тобі назустріч по дорозі,
Виски вже сріблом запорошила.
В онуках бачиш, як твій рід
Продовжується, а ти радієш.
Коли у них усе як слід,
То й собі щастя прибавляєш.
Зима правдиво все покаже
І підсумки всі підіб’є, як жив.
Тебе байдужістю накаже,
Якщо ти з Істиною не дружив.
Якщо стежину до твого порогу
Закидала снігом зима,
(Такого не бажаю й ворогу,)
Вважай, що прожив ти дарма.
Згадаймо, що всі ми родились для щастя,
Для любові родились, для радості й для добра,
Й що люди на Землі всі браття
Й не марнуймо ніколи свого життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504090
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2014
автор: LaraS