Ти тут, немов оцей цвітучий вечір,
П'янка, в полоні зливи й кольорів,
А я твій сад, огорну ніжні плечі
Німим світанком теплих почуттів.
Це я не вмію вимовлять прощання,
Сміятись в мить для нас таку сумну,
Ти тут, моє осяяне кохання,
В долонях серце, образ мого сну.
Ти дім, притулок, вічне сподівання,
Роса ранкова, гомін у душі,
Та я не знаю, жар чи дотлівання,
Чи рідні ми, чи може вже чужі?
Усе пройшло, ти промайнула дивом,
В шляхах далеких стала як зоря,
Тебе навічно відпустила злива,
І ти пішла. На жаль, не втримав я...
Не обійняв ще раз цвітучим садом,
І дім залишив просто й на роки,
Я завжди був лише мінорним ладом,
А ти, як пісня, тільки навпаки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503854
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2014
автор: Невідомська Вікторія