Він сьогодні упав у провулку,
Лиш «Вставай!» десь кричали йому,
Серце билось так боляче й гулко,
Проводжаючи в дивну пітьму.
А що мариться всім перед смертю?
Що солдати усі бачать в снах?
Рідну неньку і дім, що не стерто
У тих змучених душах й тілах.
Босоноге дитинство і радість,
І тривогу, і ніжність хвилин,
Ніби блуд ця кривава реальність,
Цей гіркий, наче доля, полин.
Є затьмарене болем бажання,
Як Вкраїна устати з колін,
Може це його думка остання,
Серед білих, стурбованих стін.
Тут не видно ні неба, ні раю,
І його хтось так просить: «Зостаньсь...»
«Лиш як будуть ще війни - сконаю,
А сьогодні, - шепоче - не здамсь».
Там де бій розриває кайдани,
Залишились солдати, як він,
Комусь вічність чи зболені рани,
А їм сниться, їм сниться лиш дім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503301
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2014
автор: Невідомська Вікторія