Я бачу знов відчинене вікно
а поруч все - кінець ідей,
як в бік коню встромляють стремено
так і мене жене забутий корифей..
І проклинаю дар отриманий колись
у рифмах слів давно нема спасіння,
хай інших манить поетична вись,
а я пущу в вогонь віршів коріння...
Нетреба більш похвал і визнання,
бо все ж такий як всі...Людина
немов в Шевченка бувше заслання
струмком перетікає сіра днина...
І це критично, знаю,люде!
Та так і є! Навіщо цей фасон?
Однак таких іще десяток буде -
тож в чім творить оце резон????
Прокинувся в мені незвичний песиміст
його здається закопав ще хлопчаком,
і всі слова знаходять новий зміст -
талант купляють звичним п*ятаком...
Та все ж життя саме диктує строфи,
і ми лише знаряддя для письма
ми мученики без високої Голгофи,
які сьогодні є...А завтра вже нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502888
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2014
автор: Турист