Наодинці тривожне серце
Загубилось в пітьмі питань,
Тихо грає мінорне скерцо,
Ніби сум тих гірких кохань.
Скільки можна встрічать світанок
І самотньо дивитись в слід?
Він давно залишив цей ранок...
Сонця колір до болю зблід.
Вже не варто чекати дива
В небоцвіті шумливих днів.
Наодинці. Лиш ти і злива,
Гасись щастя твоїх вогнів.
Нахиливши додолу очі,
Не сказавши нікому, ні.
Все проходить: колючі ночі
І страждання оті живі.
Може десь заспіває вітер
Літнім голосом у траві.
Наодинці. Душа і квіти.
Усміхнися. Вони праві.
Залиши вже глибоку тугу,
Хай як боляче сон пече,
Ти пройдеш цю самотню смугу,
Не забудеш лиш барв очей...
І заграє світанок в серці,
Наодинці спливає час,
От якби ж ви були відверті,
От якби ж цей вогонь не згас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502777
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2014
автор: Невідомська Вікторія