Життя не раз учило мене стійко удар тримати,
Ні поглядом, ні словом не похопитись тим, що в душі.
Мовчки молитву крізь біль казати ту, що колись мати,
Схилившись над колискою, серцем шептала у ночі.
Просила Господа дати дитині долю щасливу,
Бились в раму віконну, співом чарували солов’ї.
Підспівувала стиха про кохання, про Україну,
Лились емоції з її грудей, із молоком, мені.
Дякую, мамо, за рук тепло, терпимість, ніжність, ласку,
Пробачте, що не завжди все так, як хотілось би й самій.
Мудрі настанови Ваші мають незмінну окраску,
Щоб не трапилось - шукати вихід в розуму кладовій.
01.06.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2014
автор: Валентина Ланевич