Дощиком прибило сірий пил дорожній,
Свіжа прохолода торкає за вуста.
Себе питаю, чом розум неспроможний
Поставити табу, де квилить так душа?
Блукає тілом вірус кохання вперто
І кожен дюйм помічений його клеймом.
Пусткою серце гвалтує час нестерпно,
В житті жадані мрії стають пішаком.
Мовчу чи говору - немає різниці,
Однаково в думках з тобою поруч я.
Всі наші сварки, на повірку, дрібниці,
Важливо, що єднає, інше - метушня.
30.05.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2014
автор: Валентина Ланевич