Якось мама Зайчиха послала зайчика Костика у лісову крамничку купити печива. По обіді мали завітати до них гості, а чогось смачненького до чаю вдома не було, тому Костик хутко побіг виконувати мамине завдання. От біжить наш зайчик лісом, до найвищих гілочок кущів підстрибує – розважається. Аж раптом від несподіванки зупинився бо побачив когось дуже незвичайного на стежинці:
- Ой! А ти хто? – спитав Костик незнайомця, забувши привітатися.
- Я? Я зайчик, - привітно усміхнувся незнайомець.
- Е ні! Зайчик, це я! А ти й не схожий на зайчика зовсім, - відказав Костик.
- Та зайчик я, зайчик. Тільки Сонячний, - ще більше заусміхався малий, і враз десь подівся. А за мить уже вигулькнув ген аж за кущем.
- Ей! Ти куди? – вигукнув Костик, - ми ж тільки познайомились, а ти вже тікати. Не бійся мене, я тебе не скривджу.
- Та я й не боюся, просто ми, Сонячні зайчики, ніколи довго не сидимо на одному місці, увесь час то туди, то сюди стрибаємо, - весело засміявся малюк.
- Чистісінько як я, - і собі посміхнувся Костик.
- А звідкіля ти тут взявся? – знову запитав наш зайчик, - я раніше тебе тут не бачив.
- Я з сонечка промінчиком спустився до вашого лісу, щоб трішки погратися з метеликами та жабками, жучками та павучками, і ще з різними лісовими мешканцями. Ми Сонячні зайчики, частенько так розважаємося, і ніколи не знаємо, де будемо наступного разу, - сказавши це він знову кудись зник.
- Ну дуже дивний зайчик, - почухавши носа пробурмотів Костик.
Роззирнувшись кілька разів довкола, і не побачивши нового знайомого, зайчик поквапився до крамнички:
- Швидше, швидше, - підганяв сам себе Костик, проте продовжував крутити головою на всі боки в надії знову побачити Сонячного зайчика. Але того ніде не було видно.
Ось і крамничка. Костик швиденько вибрав найсвіжіше і найсмачніше печиво, і невдовзі вийшов з крамнички з барвистим пакунком. Але гарний настрій, як і той Сонячний зайчик, враз кудись зник. Дорогою до дому Костик думав про нового знайомого, і дуже хотів ще раз побачити його, хотів запропонувати йому подружитись і погратись разом. Аж раптом біля великого старого пенька знову побачив чудернацького зайчика.
- Агов! Де ти подівся?
- Знову привіт! Розумієш, хмаринка на якийсь час затулила собою сонечко, тому і я мусив заховатися також. Як є сонечко, то і я є, а нема його, то й мене нема. Попливла собі хмаринка далі, сонечко усміхнулося, і я повернувся.
- А я вже був засмутився, хотів з тобою заприятелювати, погратись трішки, - сказав Костик.
- То давай приятелювати, адже гратися вдвох завжди веселіше, посміхнувся Сонячний зайчик, - тільки ти не дивуйся, як я раптом зникну на якийсь час, ти ж уже знаєш, що я можу з тобою тоді гратися, коли є сонечко, згода?
- Згода! – вигукнув Костик. – Побігли наввипередки?
- Побігли.
Обидва зайчики чимдуж помчали по стежинці, тільки їх і бачили. Добігши до хатинки Костика зайчики попрощалися до наступного разу, бо наш зайчик мусив ще допомогти матусі з прибиранням. А вдома Костик розповів матусі про свого нового друга:
- Знаєш матусю, у мене є новий друг!
- Який новий друг, - поцікавилася зайчиха.
- Сонячний зайчик! Він такий чудовий, ми з ним потоваришували, і навіть трішки погралися. На завтра домовилися ще зустрітися і погратися, тільки щоб день був сонячний, - щасливо посміхнувся Костик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502168
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2014
автор: Ніжність - Віталія Савченко