У верблюжі шкарпетки закутав би душу від холоду
Та верблюд, він не наш,не зігріюсь чужою молитвою,
Я піду по стерні,до крові,мов по правді,що зморена голодом,
Відрізаючи світ разом з брудом небесною бритвою.
І у тиші сльози, я завию до Бога спокутою,
Бо оголений нерв не сприймає від Неба -*Не вбий*
І мізкі розривають брехнею,наче отрутою,
На шматки вітража ще дитячих,загублених мрій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502054
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.05.2014
автор: СИНЕВІР