Тобі не винуватиться,
Спокута стала гіркотою
Споєних думок,
Що через день минають
Задля вчора,
Та ти й не відшуковуєш причин,
Лишень причетний мовчки
Висить на душі,
Оце ж бо є простромлення.
Твоє ім’я із наголосом
На безіменні ніхто не розгада,
Біда, мов втятий глузд, перечить смутку.
Хтось перешіптує молитву,
Написану у Вічність.
Ніщо не проросте у далині,
Вершина над’якої – дерево.
Із нього будуватимеш ковчег із віри,
Аби розп’яти світ на сторони чотири.
Де б ти не був, верхів’я лине сяєвом
Та листям з – під землі.
Під ранок мені сниться щастя:
Так відчуваю Душу, витолочену
Через не – зустрічі, пронизливі ці порухи твої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501810
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2014
автор: Олена Ганько