Голос обмовив кістки минувших
Днів
Голос окотив зірки очима
Голос оминув усі дерев’яні скрині
й плавно перейшов на гук
починний
рваний сучий рев
це не блюзнірство шлюзових
лазів
це не лазництво пташиних проказ
був тут маленький подих мімози
був
й перетворись на скручений м’яз
м’ясо комет поїдав би мовчки
сірий солдат унікального зшивку
знав би диявола з гарячим серцем
чорну смолку-кров’янисту підбивку
біг би-копав під церковні башти
а потім склепи
а потім ноги
і відкопав би скарб небесний
і відкопав би хворі дворики
зводив би труп до судомних
алеґрій
цілував би вуста до синього кольору
світла
ніс би натер язиком слинистим
мов легеневим слимачим вітром
і роздягав би - і одягав би
і носивсь із тобою
як із портфелем неволі
уздовж мосту місто начорно
обвугліло від втечі од собачих командорів
тут була дикість – споруда рудиментарна
уява наскельного храму
була
способом злягання із своїм відображенням в небі
атавізм
чортом скотивсь
у звіроносний
субтропік
і пом’янув безтишшя голодне.
І спустошило шию і відпустились руки
Течія холоду відморозила крила
Істоті собачого руху.
У
Ху
Ху
Ху
Ху
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501743
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.05.2014
автор: Immortal