Ось так забуваються люди,
Стираються з серця навік,
І більше ми ніжно не любим,
Нас біль вже достатньо обпік.
Ось так, промайнуло як постріл...
Лиш образ чужий збережем,
А в грудях поранений простір,
І щастя, і сміх міражем.
Все марно, забути навіки
Не може, не може душа!
Ось тільки відкрию повіки,
А серце на вістрі ножа.
І жаль, що усе так непросто,
Що кожна людина болить,
Якби залишилася гостем,
Мою не чіпала блакить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501651
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2014
автор: Невідомська Вікторія