Давай зіграємо в мовчанку,
Тут кожен буде сам на сам,
Складемо всі слова у рамку
Та весь потрощений, той хлам.
Вдивляюсь в небо, синє, синє:
Нема там краю та кінця,
Мовчанка ця до моря лине
В руках нейтрального гінця.
А хто з нас перший заговорить?
Не побоїться дим розвіять,
Чужа нас доля не тривожить,
Байдужість ми навчились сіять.
Цькуємо день, цькуємо ранок,
Знайди ж ти відповідь в собі,
В житті чимало дивних пасток,
Женьшень і кава на столі.
Колись були близькі-знайомі
Та я у Лондон, ти в Варшаву,
Ми діти сонця невідомі
Шукаєм сон чи дику славу.
Давай зіграємо в мовчанку
І, подивившись прямо в очі,
Згадаєм давню лихоманку,
Що повертатись знов не хоче.
Нема про що нам говорити,
Це вже не гра, це-сум і сором,
Ми поодинці станем жити
Розклавшись на піску узором.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501550
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: Митич@