Тиняюсь неприкаяний,
Не сію в землю сім’я,
А час, даремно згаяний,
Докором б’є у тім’я.
Сміється смерть сторука,
Їй служить вірно плаха,
А зустріч та розлука,
Мов два крила у птаха.
Роздягне осінь клени,
Весна пошиє вбрання,
І зміниться щоденне
Життя до невпізнання.
І прикрість стисне груди,
Мілієш ти незримо,
А поруч тебе люди
Ідуть, байдужі, мимо.
Народить схід світання,
Падіння схоче злету.
І скуриш ти останню
Жадану сигарету.
Помчиться рух по колу,
Ти знову завагався,
Як сніп упав додолу
І так лежать остався.
В багні лежать зостався
Побитий і покраяний.
Як довго ти тинявся
В цім світі неприкаяний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501198
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2014
автор: Івашина В.І. 2