І сумління її м'яке і чисте на дотик,
Нагадує заплатки із шовку і кашеміру,
Дівчинко-дівчинко, тобі вже двадцять чотири роки,
А ти досі малюєш вії свої у сіре.
Вона посміхається, ховаючи щемко журбу
За червоним жабо, за гранатної втіхи вустами,
Дівчинко-дівчинко, скількох ти торкалася рук,
Що дотики наші здаються тобі холодами.
Кожен четвертий вечір, кожні четвер-суботу,
Вона задихається, курить на підвіконні,
Дівчинко-дівчинко, видихай це повітря ротом
Прямо у мене, у мою запалену глотку.
Викидає свою цигарку, вертає у теплу постіль,
Укриває мене собою, цілує бджолиним жалом,
Дівчинко-дівчинко, розбуди мене завтра о шостій,
Стягуючи униз непотрібне нам покривало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500589
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин