Він довго вдивляється в небо,
Ступає крізь роси і трави,
В дорозі терновій не треба
Йому ні знамена, ні слави.
Хвилини він тихо рахує,
Свій відчай пекучий у грудях,
У світі безладдя панує,
А він ще шукає щось в людях.
Буває, шляхи його кличуть
В світанок далеко і дзвінко,
Та там журавлі не курличуть,
Бо знають, любив не ту жінку.
Буває, тремтять його руки,
А спогади душу втішають,
Творець він цієї розлуки,
Лиш милі його зберігають.
Він часу уламок й любові,
Помилка у Всесвіті значень,
В бездушній і масовій змові
Він той, хто ще іноді плаче...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500276
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2014
автор: Невідомська Вікторія