А на вершинах гір стоять сніги…
Повір… вони не топляться ніколи…
Прошу… мовчи… ні слова не кажи…
Слова – обман… піски пустель… міраж…
Літак… що на останній йде віраж…
Там невагомість… не болить… не коле…
А на вершинах гір – лише вітри…
І знаєш ти… там не знайти ожини…
Я за собою не палю мости…
Вони самі летять із висоти
У ті долини… де цвітуть жоржини…
Бо знаю я… і знаєш… мабуть ти…
Що ми з тобою – різні дві вершини…
І хай простить нас ангел Темноти
За той політ… де сплелися світи…
Де медом пахнуть ягоди шипшини…
За безнадійно зниклі десь вітри…
І ще очей твоїх нестерпну впертість…
За неповторний смак тієї миті…
Китайських рік нестриману відвертість…
Рівняння ті… де невідомих три…
І розв”язки… якісь несамовиті…
За бездоганно спалені мости…
За мить оту… над прірвою… у житі…
Нехай простить нас ангел Темноти…
Бо на вершинах гір лише… сніги…
Вершини ними цілий рік покриті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500246
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2014
автор: гостя