Вечір зорі засіяв,
Вкрився темним рядном.
Я спішу до надії
Під жаданне вікно.
Потьм”янів захід-обрій,
Лиш проміньчик здаля.
Я з другими хоробрий,
А при ній, як маля.
Знов весь вечір бродити
В безнадіїї – журбі.
На зірках ворожити
Чи ж побачу, чи ні.
Знов тинятись і знати –
Із-за штори вікна
Крадькома виглядати
Буде мила сумна.
При мені пломеніє
Заливається в кров.
Ми давно розумієм –
Народилась любов.
Та мабуть не судилось
Цій троянді цвісти.
Зла рідня не згодилась
Наші долі сплести.
Ті бездушні пороги
Не здолав, не зборов.
Розійдуться дороги,
Та не згасне любов.
І тинятися вічно,
Дожидатись одну.
Не уб”ють лиш скалічать
Цю любов неземну.
Я бродитиму завжди
Біля серця її.
Ця любов наша справді –
Подарунок богів.
Тим, хто в злому захланні
За багатства й насміх
Розпинає кохання –
Не відпуститься гріх.
1991
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2014
автор: Юрій Прозрівший