Хоронить клен статечну гідність,
Та рано – вранці, на світанні,
Він відчуває необхідність
Вербі освідчитись в коханні.
Всього лише за сотню кроків,
Розкішна, лагідна, смиренна
Стоїть, вже майже двадцять років,
Його кохана, наречена.
Через печаль, страждання, муки,
Від неможливості побратись,
Вони все тягнуть віти - руки,
Щоби навіки обійнятись.
Коли ж в травневі теплі ночі
Б’ють солов’ї по їх чуттям,
Вони – в агонії, і хочуть
З своїм покінчити життям.
Та травень тане. Гідність знову
На віти клен кладе собі.
О світ! Втіль заповідь Христову!
Дай щастя кленові й вербі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2014
автор: Івашина В.І. 2