Натщесерцем ти ворожиш наперекір,
Бо ж нездоланний голод
Вимальовує кола тихих видінь,
Вони чуються, як тіні, такі ж безборонні
Перед сонцем та потопом.
Разом зі смертю стану містом,
Серцевиною ж буде пустеля,
Туди приходитимуть чоловіки,
До країни без моря,
Одного з них зватимуть «Кифа»,
Або ж перша Скеля.
Зазирай у душу,
Може, його відправили з посланням,
Може, він через твої не – схили до миру
Скине попіл із шат
На твою оселю,
Тоді станеться другий Содом,
А ти перекинешся на стовпи із солі.
Все ж послання просте – Любов.
Тільки ж чи вистачить тобі вкотре
Волі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499506
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2014
автор: Олена Ганько