Так смійся… Король… бо насправді… тобі цього треба…
Бо зорі померкнуть… і сонця зречеться земля…
І темрява стане кумиром у синього неба…
В ту мить… як Рабиня полюбить свого Короля…
Так смійся… Король… як насправді… тобі цього треба…
Тобі… Королю – королеви із крові і плоті…
Я ж тебе заберу… де земля доторкається неба…
Де нечутні слова… І лиш клени стоять в позолоті…
Нещасний король… мабуть… встав ти не з тої ноги…
І жертву поранену легко на полі залишиш…
Та я проросту… чарівної напившись води…
Й тебе заберу на замріяні ті береги…
Де нечутні слова… і лиш травами вітер колише…
Але пам’ятай… мій жорстокий і ніжний король…
Бо сонця… і зір… і УСЬОГО - буває замало…
І зіграна буде твоя імператорська роль…
І день той наступить… щоб небо на землю упало…
Тобі… Королю… по зубах лише ті королеви…
Та очі відкрию… і листя побачу зелене…
Що ті королі… що кохають насправді… як леви…
І стріли зламаю… які пропустив ти крізь мене…
Спасати поранених просто не твоя турбота…
І рани… ще свіжі… чомусь так нестерпно боліли…
Та легко злетить із твоїх куполів позолота…
В ту мить… як отрутою змастиш загострені стріли…
Я в шафі твоїй відшукаю забуті скелети…
Зберу їх усіх… І надійно в саду закопаю…
Із ніжного серця так легко зробити котлети…
Тобі… Королю… на сніданок до доброго чаю…
Рятуйся… Король… Вартових поклади на посту…
Хай стіни палаців тебе стерегтимуть уміло…
Та в новому тілі Трояндою я проросту…
І вирву із серця отрутою змащені стріли…
Підніму подол я свого кольорового плаття…
Ми ж так воювали… ми просто інакше не вміли…
І квітку чарівну прекрасного того латаття…
В ті руки віддам… що тримає отруєні стріли…
Так смійся… Король… бо насправді… тобі цього треба…
А раптом?.. а раптом… я виживу в цьому бою…
Й пів – царства за СНИ… Ну а других пів – царства за НЕБО…
Так щедро віддаш… Як і личить… лише Королю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499256
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2014
автор: гостя