Пробач що пишу,але не втримуються слова.
Пишу.і навіть сам не знаю чому.
Просто для тебе і до тебе пишу.
Стримував себе не раз,
Але на цей не зміг,пробач ще раз.
Не спалося просто.
Бо все думалось за тебе.
Якісь мрії нездійсненні. Та ілюзії в душі.
Ось пишу щоб запитати.
Як навчання,як сама,
Як мама,як сестра?
Які майбутні плани на життя.
Якось перечитував всі твої смс.
Потім був черговий нервовий стрес.
Ніяк тебе забути я не можу.
А іншої просто не хочу.
Живу просто.
Змінилось все...
А водночас і нічого..
Змінився я,оточення те саме.
Просте життя .простого школяра.
Хотілось чомусь дізнатись як твоє життя.
Почути голос та згадати минуле
Хотілось просто поспілкуватись.
Диким просто є для мене те.
Що навіть «привіт» вконтакті для нас є заважке.
Я не пишу,бо не наважуюсь писати більше.
Боюсь згадувати ,те що ніколи не забуду.
Ти вже мене забула.
Я і не здивуюсь. Пройшло доволі часу.
А я і досі пам*ятаю твою усмішку.
Твій погляд, та солодкий поцілунок на щоці.
Так! Це були мої найкращі дні)
Знаючи ,що такого більше не переживу
Я просто йду.
Поки маю трохи часу. Хотів з тобою ще поговорити.
Хоча уже нічого не змінити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499031
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2014
автор: Влад Петров.