Мій компас чомусь… на Бермуди…

Я  просто    маленький    нестримний  отой  корабель…
Який  називали  крилатим  колись…  але  крила…
Усі  поламались…  шукаючи  нових  земель…
Хоч  є  ще  облізлі…  та  все  ще  червоні  вітрила…
Він  просто    шукає  загублену  ту    паралель…
І    море  читає…  насправді  читає…  мов  книгу…  
Він    може  наосліп  доплисти  до  нових  земель…
А  може  Титаніком  легко    розбитись…  об  Кригу…

І  вже  під  ногами  немає  ніяких  земель…
І  море  штормить…  і  як  мінімум  сорок  днів  злива…
Скажи  мені…  дивний…  надміру  стрімкий  корабель…
Навіщо  здалися  тобі  Непокірні  вітрила?..
Сліпий  корабель…  у  полоні  полярних  снігів…
Куди  ти  прямуєш  –  спитають  розгублено  люди…
І  я  ще  надіюсь…  до  світлих  отих  берегів…
Та  компас  показує  напрям  лише  на  Бермуди…
                                                                                 
Він  ще  на  плаву…  нерозважливий  мій  корабель…
Та  пліснява  лізе  невпинно  в  усі  його  діри…                  
Я  обрії  бачу  насправді  прекрасних  земель…
Та  як  він  пливтиме  отим  Океаном…  без  Віри?..
Спинись…  корабель…  саме  курсу  твоєму  під  стать
На  палубу  лізуть  усі  океанські  потвори…
Він  ще  на  плаву…  хоча  десять  сліпих  негритят
Невтомно  й  неспинно  сповзають  в  усі  його  нори…

Спинись…  корабель…  Бо,  напевно…  судитимуть  люди…
Спинись…  корабель…  що  не  знаєш  ні  стримку…  ні  міри…
Із  компасом…  тим…  що  показує  лиш  …  на  Бермуди…
І  як  це  можливо?.........  пливти  Океаном…    без  Віри?..


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498808
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2014
автор: гостя