В небеса прекрасні сині
Не підійнятись більш мені.
Сиджу у темній комірчині,
Я - у життя на самім дні.
Мене в невіру доля взула,
Ще у юнацькі давні дні,
Мене Вітчизна не почула
І залишила в бур’яні.
А де вона, моя Вітчизна?
Довкола мотлох, пащі ям,
Нових вельмож нудьга капризна,
Дешевий блиск, вонючий крам.
Та й не була б вона важкою,
Гірка стезя мого життя,
Коли б за даллю віковою
Не чув я пращурів виття.
Із них живих здирали шкіру,
Точили кров, топили лій,
Щоби вони забули віру,
В покорі мучились німій.
І як не прикро, та добились,
Де словом схвальним, де мечем,
Себе ми бачить розучились,
В криницю власну ми плюєм.
Гребем несито все під себе.
Ми – челядь! Дайте короля!
А є ще ж Бог, народ і небо,
Вкраїна є – свята земля.
Серед ночі свої очі
Не закрию, не засну.
Серце плаче, серце хоче
Мрію втілити одну -
В небеса прекрасні сині
Ще піднятися хоч раз!
Тільки в темній комірчині
Назавжди закрили нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498763
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.05.2014
автор: Івашина В.І. 2