Сутінь моя розпочинається з спогадів,
Які безпечно вплітаються своїми
Глобальними вологими пальцями
Із подертими кутикулами у моє
Сьогодення.
І чим далі, тим більше тих пальців,
І мені, здається, що минуле
Моє – це вже не одна людина,
Не одна нещасна любов,
Це якийсь накурений
Натовп,
Колона хворих
Тубдиспансеру,
Лікарня безнадійних
Онкологів, як хірургів,
І онкохворих,
Як їхніх пацієнтів.
Блять, зупиніться!
Нещасні гомофоби і соціопати.
А потім розумію, що
Говорю сам із собою.
Четверта ранку.
Добре, що я не курю і не п’ю
Кави, а то не довго
Стати жінконенависником.
Одна із тих рук минулого
З ледь вловимою подряпиною
На мізинці
Просить мене прикурити.
Я знизую плечима, мовляв:
«Соррі, братан, не курю»,
А сам перебираю в кишені
Коробку сірників.
Цілу коробку сірників,
Запакованих в Берегово
Рівненської області.
Напевно, пора залишати у
Книгарнях і кав’ярнях
Записки зі своїм номером,
Як порожні пляшки біля
Побережжя.
Мені друг казав, що між
Офіціанток і книголюбок
Багато хороших коханок.
Схожих до тієї
Фарбованої курви з
Джанкоя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498679
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин