У тебе надто короткий рукав,
Щоб бути моєю убивцею,
Скільки я в тобі залишав
Мрій паперових і ситцевих.
Скільки виплекав в тобі надій,
Скільки виплакав восени,
Як осідав потерпілий іній,
Замість ранішньої роси.
Скільки сонця втопив у тобі,
Скільки вичерпав хвилювань,
Як ти брала найвище сі,
І фарбувала у чорне янь.
Варто, дівчинко, варто було,
Хоч турбота – непевна сніжна,
То стоїть за спиною Брутом,
То лягає на груди ніжно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498316
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин